Спогади Л. Борульник про культуру
В культурі я почала працювати з 1949 року. Та щоб прийняти мене на роботу рахівником-касиром в Районний Будинок культури треба було ще пройти «екзамен», чи підходжу я для сцени. Директором РБК був Степан Федорович Борульник, який запросив художнього керівника Єву Григорівну Горбатюк, яка повинна була зробити висновок. «Екзамен» для мене був вдалий і я була прийнята на роботу. Тоді приймали на роботу усіх перевіряючи, чи «підходить» для сцени.
Рядом біля Будинку культури стояла хата з віконцями, під черепицею, де були кімнатки з маленьким коридорчиком. Кімнати були заповнені учасниками драматичного гуртка, які вели «застольну» репетицію. Серед учасників я зустріла «своїх» із Сірківки: Сашу Горба і Павла Івановича Лиман. Ішла репетиція п'єси «Ой, не ходи Грицю, та й на вечорниці». Справа в тому, що то був період вимоги, шквал великого жанру — драматургії – був таким, що в кожному куточку ставились п'єси, репетиції проводились щоденно до 1-2 години ночі. Об'єднувала нас тоді дружба. Боже, які були всі дружні! На сцені уже ішла п'єса «Наталка-Полтавка», переповнявши зал глядачем. Головні ролі виконували Рая Павленко і Ваня Присяжний. А дует Наталки і Петра по п'єсі — зривався бурею аплодисментів. На черзі готувалась п'єса «За двома зайцями». Рая Павленко — Проня Прокоповна, Льоня Кістрін — Голохвастов, Марія Іванівна Хотюн — Химка. Це було неповторне професійне мистецтво! За період з 1949-1955 роки було поставлено на сцені такі п'єси як: «Мати наймичко», «Сватання на Гончарівці», «Кайдашева сім'я», «Свадьба в Малинівці».
В 1952 році була поставлена п'єса-шедевр - «Назар Стодоля», де я грала Галю, а Назар — то був Микола Петрович Яковенко — інспектор відділу культури, Гнат — Хребто Юрій Тимофієвич, батько Галі — Микола Іванович Герасименко, свати — Микола Лазаревич Кісенко, Павло Іванович Лиман. То був... тріумф! Бо до всього — художник-декоратор Шабрат Григорій Олександрович виготовляв до кожного спектаклю таку декорацію, що глядач був у захваті. Наприклад: у «Назар Стодолі» є така сцена: ніч, курінь, де сховалися Галя і Назар, а на небі зорі і місяць. Григорій Олександрович зробив так, що коли відкрили завісу — лунали оплески, дружні, нестихаючі. Зали були переповнені глядачем. А які реклами писав Григорій Олександрович до кожного спектаклю, де красувались герої даної п'єси і обов'язково з приміткою: «за участю Саші Горба». Жодного спектаклю не проходило без участі Саші Горба. Ролі, які йому доручали, були під силу тільки йому, глядачі аплодували йому тільки по появі на сцені із-за куліс. Надія Іванівна Борульник — завідуюча дитячою бібліотекою, одна із тих, якій доручали тільки головні ролі у п'єсах, бо виконати у «Безталанній», «Мати наймичка», «Кайдашева сім'я» - могла тільки вона, Надія Іванівна.
А на Сірківці, де зараз Будинок культури, була довга хата, в ній зробили «зал», були забиті стовпчики з дошками, то були скамейки для глядачів. Ентузіастами і організаторами були подружжя Палянички — Ніна Кузьмівна і Петро Петрович. П'єси у них супроводжувалися звуками мелодій скрипки. То плакала скрипка в руках першого скрипача в районі — Палянички Петра. Активними учасниками драматургічного колективу на Сірківці стануть Саша Горб і Лиман Павло, залишаючись i в центрі Районного Будинку культури провідними учасниками. Активним учасником i любимцем стане Іван Йосипович Шмалiй (начальник УСУ).
А на Гнидинi розгортався свій шквал мистецтва драматургії, який не тільки не затих, а горить і сьогоденні, маючи почесне звання «Народний». Колектив БК села Олександрівка – фундатори, не тільки продовжував справу засновників, Івана Григоровича Мірошниченка та його дружини Галини Павлівни, а збагачують, множать і ніколи не змінять курс своїх наставників. Колектив згуртований, дружний.
До Районного Будинку культури вечорами ішла молодь, щоб прийняти участь в кружках художньої самодіяльності. Хлопці, які поверталися із служби в армії,обов'язково, зразу ж, у формі приходили, щоб записатися у кружки. Таким був Микола Йосипович Кісенко, із «Победи», він стане не тільки активним учасником драматичного колективу, а і солістом, йому аплодував переповнений зал глядачем.
Головними керівниками драматичного колективу і режисерами були: Єва Григорівна Горбатюк, Надія і Анатолій Тихоневичі. Починаючи з 1957-1960 років, драматургія гуртків стала затихати. А потім і майже зовсім затихла . Відкрились вечірні школи. Вся молодь сіла за парти. Вечорами поспішали після роботи до школи.
Паралельно драматургії у Районному Будинку культури діяв хор, яким керував у 1949 році — Іван Прокопович Карабак. Він був у військовій формі, гімнастерка туго обтягнута широким поясом. Розмахом його рук, хор у складі (ледве поміщався на сцені) виконував в основному пісні воєнних років. А коли звучала пісня «Вставай страна огромная, вставай на смертній бой» - зал піднімався, стоячи, аплодував.
Були організовані концертні агітбригади, які обслуговували всі села і хутори нашого району. Маршрут був таким: пішки до Червоного Лиману, а потім нас «перекидали» із села в село підводами, виділяли колгоспи. Олег Григорович Ткаченко проніс на своїх плечах акордеон по всьому району. Програму складали таку, куди входили всі жанри мистецтва. Читцем був — Микола Петрович Яковенко, уривки із п'єс, які так приймалися глядачем, наприклад із майської ночі виконували ми у двох із Сашою Горбом, нас дарували теплими, добрими оплесками. Активним учасником художньої самодіяльності і баяністом був Боря Галаган. Його виступ не об'являли. Та коли він появлявся на сцені із-зі куліс, з баяном, в залі зривались аплодисменти. У виконанні пісні « Я люблю тебя жизнь» супроводжувались аплодисменти. А коли на мить замовкав баян, а він говорив слова із пісні: «Жизнь, ты помнишь солдат, что погибли, тебя защищая» - в залі панувала мертва тиша.
Віктор Погорілий — баяніст, акомпанував ансамблям, дуетам, тріо, квартети. Та коли виходив на сцену з баяном і виконував соло - «Лучше нету того цвету, когда яблуня цветет», то його не відпускали із сцени, даруючи аплодисменти. При Районному Будинку культури був естрадний оркестр, яким керував Олександр Миколайович Дрогалов. Серйозний, принциповий, вимогливий, як до себе, так і до других — домігся того, щоб в оркестрі були 4 скрипки. Оркестр налічував 15 чоловік. До складу оркестру входили сольні труби духовного оркестру, солісти — Юра Жуков, Льоня Марченко, Вітя Воєводін.
Під час звуку велетенського естрадного оркестру, молодь вальсувала, танго, а літні люди приходили в парк до танцплощадки, слухали музику. Всі працівники Районного Будинку культури були на спецкоштах, крім директора та художнього керівника, які були за рахунок бюджету. Виручка від п'єс, концертів, естради — була стабільною. Крім заробітної плати, кращих учасників заохочували винагородами, преміями.
З 1949- 1954 рік були зав.відділами культури: Мицик Аноній Андрійович, Гейн, Головко (голова колгоспу ім. Дзержинського), Таран Григорій Петрович, Зав’ялов. Директором Будинку культури — беззмінний Степан Федорович Борульник.
З 1954-1969 рік — заввідділом культури стає Дерімова Олена Михайлівна, яка зразу ж почала свою роботу у вирішенні питання про кадри. На той час ні зав.бібліотеками, ні працівники Будинку культури не мали не тільки спеціальної освіти, а навіть середньої. Хто не хотів чи не міг навчатись чи в вечірній школі, чи в учбовому закладі заочно, звільнялись додому. Це на собі відчули, не дивлячись на великий стаж бібліотечної роботи і маючи по 4 малих дітей, Борульник Надія Іванівна і Катерина Яківна Гастроух, які були звільнені з посади. І тільки згодом, коли вже поступили на заочне навчання в культуроосвітній заклад, були відновленні на роботу. Також був звільнений з посади директора Будинку культури Борульник Степан Федорович, який не зміг навчатись заочно в культуросвіті, маючи стаж з 1946 року.
Починаючи з 1952 року уже почали прибувати в культуру за направленням Обласного Управління Культури, фахівці із спеціальною освітою, як клубної так і бібліотечної справи. Першими клубними працівниками були — Яковенко Микола Петрович — на посаді інспектора відділу культури, Омельченко (Падалка) Софія Тимофіївна — на посаду інспектора-методиста Будинку культури. Вони мали середню-спеціальну освіту культуроосвітнього закладу .
Першим бібліотечним фахівцем, з вищою освітою, по направленню — буде Ткаченко Віра Павлівна — на посаду завідуючою Райбібліотекою для дорослих, звільняється з посади зав. бібліотекою, як не маючи спеціальної освіти і не навчається — Тіна Петрівна Богданова, стаж роботи, якої з 1946 року. Питання про освіту, про навчання ставилось на зборах, повсякденно, індивідуально з попередженням. І вже з 1955, 1956, 1957 — навчання заочно в культуроосвітньому закладі: Хребто Ю.Т. , Мірошниченко І.Г. , Жердев Л.А., Дерімова О.М., Бурульник Н.І., Гостроух К.Я., Омельченко Р.С., головний бухгалтер Гаркуша В.І.
Комплектувались кадрами спочатку в центрі, і уже був методичний центр, фахівці із спеціальною освітою, це:
- клубної роботи: Яковенко М.П., Падалка С.Т.
- бібліотечної роботи: Ткаченко В.П., Лиман М.С., Ляшенко М.М.
До методичного центру підбирала Олена Миколаївна здібних культпрацівників із периферії. Ось таким чином і була переведена із Вишнівського сільського клубу — Урселова (Бондарь) Надія Іларіонівна, на посаду інструктора методиста РБК, в 1965 році.
Ось в такому складі методичний центр щоденно курсував по району. Пішки, чи попутним транспортом інспектор відділу культури Падалка Софія Тимофіївна (Яковенко М.П. перейде робить в «Радянське слово»), і методист бібліотечної роботи Люшненко М.М. кожного дня відправлялись для надання методичної допомоги і інспектування сільських клубів і бібліотек.
Завідуюча відділом культури повинна була знати чим «дихає» кожен сільський клуб і бібліотека, а тому, їй доповідали вони, письмовими довідками на 8.00 ранку (так було заведено), обов'язково!
За час керівництва культурою і кіно з 1984-1989 - О.М. Дерімового було зроблено слідуюче:
- Укомплектування кадрами установи культури з відповідною освітою. Навчання в культороосвітніх закладах культури.
- Відкриття мережі установ культури, кіноустановок, кінопересувок, на території сільських Рад району. Крім сільських клубів на території сільської Ради, затверджувався один Будинок культури.
- Відбудова приміщення музичної школи і її відкриття в 1960 році — з контингентом учнів — 50 чол., директором Горпинченко А.О. Вчителі музики: Бондарь М.Г., Синиця В.С., Козлов.
Можливо, відкриття сітки установ культури та кіноустановок, кінопересувок, здається ну і що ж, відкрили і все. Це така кропітка робота була, бо треба було спершу знайти приміщення, матеріальну базу, кадри (в основному на добровільних закладах), і щоб відкрити сільський клуб чи бібліотеку, кіноустановку чи кінопересувку, вирішувалось по декілька місяців, або цілий рік.
В пам'яті залишилось, коли відкрили в 1966 році Малинівську сільську бібліотеку, проект рішення на Райвиконком я не встигла завізувати і довелось оформлювати в робочому порядку, або як відкривався Чорненківський сільський клуб, знають всі. А закривати, як виявилось тепер, лише всього. Ліквідували кіномережу всього району, одним розмахом пера, залишились люди без роботи, підростаюче покоління без кінотеатру.
Розширення сітки установ культури і кіно на селі — така робота була тільки під силу Дерімовій О.М., ні до неї, ні після неї, такої роботи масового відкриття сітки — не проводив.
- Централізація бухгалтерії відділу культури, в 1967 році. Дерімова першого в області провела цю велику роботу.
- з 1949-1967 рік, посада бухгалтера була за рахунок спецкоштів Районного Будинку культури. Всі установи культури — бібліотеки і РБК були на окремих поточних рахунках в держбанку. Бухгалтер (на спецкоштах ) був тільки в РБК, а в бібліотеках бухгалтерію вели на добровільних заходах — бібліотекарі;
- з 1.08.67. - організована централізована бухгалтерія відділу культури, затверджується посада головного бухгалтера на рахунок бюджетних коштів. Організувати роботу по централізації балансу установ культури допомагала мені головний бухгалтер райвідділу Правда Тетяна Григорівна;
- з 1.02.69 р. - Дерімова О.М. виходить на заслужений відпочинок.
Та одночасно з роботою, як завідуюча відділом культури, Дерімова О.М збирала матеріали для музею. У неї у столі, роками були величезні конверти, які наповнювались роками, фотокартками, документами. Головним її помічником була інспектор відділ культури Падалка Софія Тимофіївна, яка відправилась у відрядження за експонатами, фотографіями, для зустрічі з людьми, яких зв'язувала історія музею. Це вона поповнювала ті величезні конверти з історією нашого музею.
Виходячи на пенсію у 1969 році Дерімова О.М зразу ж розпочала готувати приміщення, добудови, прибудови. Кошти з бюджету не виділялись, все було на добровільних засобах. Фінансово допомагав їй колгосп «Победа», голова Кісенко І.Г. Тільки з 1991 року бюджет виділить кошти і затвердить штат музею. Оформлювачем музею був безкорисний, чесний, добросовісний — художник, Шарбат Григорій Олександрович, який уже будучи на пенсії під керівництвом Дерімової працював дні і ночі, а зробити все як хотіла Олена Михайлівна міг тільки Щарбат, він був дуже терпеливий, бо вимоги були дуже великими. Велику роботу по оформленню історико-краєзнавчого музею зробив Запаря Олексій Іванович, який ніколи не відмовляв Дерімовій в роботі, коштів не було, знаходив сам, Олексій Іванович, матеріальну базу для фотографування експонатів, історичних документів.
Такої трудової і фінансової дисципліни, яка була під керівництвом завідуючою відділом культури Дерімовою Оленою Михайлівною — не було і не буде ніколи. Вона була ентузіаст, патріот тієї справи, за яку несла відповідальність. Вона була вимоглива до себе і до підлеглих, вона і ті хто з нею працював рядом, не знали теж, вихідних, відгулів по тижню, як це модно прийнято за останні роки тепер. Що до трудової дисципліни, тих хто багато років робив з Дерімовою О.М. - а мене в першу чергу, щоб образити, називають (називали за спиною) — Дерімова № 2. Тільки б гордиться тим, що під таким номером, особливо на сьогодні, при такому безладді.
Після виходу на пенсію Дерімової О.М. змінились завідуючі:
з 1969-1972 — Шелудько Василь Васильович, Дем'яненко Микола Кіндратович.
З 1972-1983 — Кадась Федір Гнатович.
З 1983-1986 — Бордун Віра Анатолівна
з 1986-1992 — Романець Володимир Іванович
з 1993 — зав. відділом культури — Півняк Михайло
- В 1977 році, при заввідділом культури Кадась Ф.Г зроблена велика робота — централізація бібліотечної системи району, яку, звичайно, проводили цілий рік, 1977. Очолювала роботу централізованої бібліотечної системи її директор Ткаченко В.П. Сітка бібліотек району, а їх 30, були передані на баланс із сільських Рад на баланс централізованої бухгалтерії відділу культури, яку очолювала, як головний бухгалтер ЦБ. Та в 1990-1991 роки, сільські бібліотеки передані на баланс в сільські Ради.
- В 1984-1985 роки, під керівництвом заввідділом культури Бордун Віри Анатолівни — був організований хор ветеранів війни і праці. Це вона об'їздила велосипедом по домівках ветеранів війни, воєнкомат, згуртувала і організувала хор ветеранів, це її заслуга в тому, що він діє і до цього часу, що має почесне звання «Народний», чим і гордиться Районний Будинок культури. Віра Анатоліївна зробила таку роботу, яку не зробили раніше ніхто, навіть після війни, аж до 1984 року. Керує хором ветеранів — ентузіаст Гасенко Олексій Павлович.
- З 1986-1992 — заввідділом культури Романець В.І. - основною роботою становлення культури — це відкриття чорненківського сільського клубу.
Підбиваючи підсумки, як тепер ось, очевидним стає те, що головним періодом після війни, становлення культури, припадає на п'ятдесяті і кінець шістдесятих років під керівництвом завідуючої відділом культури — Дерімовою Оленою Михайлівною.
Ось так гартувалася сталь культури в після воєнні роки. Держава багата тоді, коли багата культура. Куда ж все подівалося? Якщо культура ще дихає, то кіно уже другий рік завмерло. Покоління кінця ХХ століття уже не знає які були переповнені зали кіноглядачем, не знатиме далі, що був кінотеатр, кіноустановка на селі. Що сталося? Люди ж залишилися ті ж самі? Я думаю, що це все тому, що люди перестали вірити. Бідніють все більше. Заощадження на похорони і те обікрали. А ми, ми вірили в Уряд, в партію Єдину, і ми мали все: роботу, своєчасну виплату, заробітну плату, навчання, лікування — безкоштовне. А зараз загубили люди віру. Якій партії вірить, як їх ціла півсотня?
Правильно сказано в народі:
- Якщо ти загубив сотню — ти не загубив нічого.
- Якщо ти загубив здоров'я — ти загубив 50%.
- Якщо ти загубив віру — ти загубив усе!